Перед святкуванням Святої Трійці у православних проходить батьківська поминальна субота Троїцька, яка починається з вечора п'ятниці спеціальною поминальною службою, - парастасом. Парастас перекладається з грецького як клопотання. Вся Українська Православна Церква Київського Патріархату молиться перед Господом за своїх від віку спочилих православних.

18 травня 2016 року, в Троїцьку батьківську поминальну суботу, Високопреосвященний Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький, очолив відправу Божественної літургії у кафедральному соборі свв. Рівноапостольних Костянтина та Єлени м.Тернополя у співслужінні соборного духовенства. Після відправи Літургії було відслужено велику панахиду за всіх від віку спочилих отців і матерів, братів і сестер наших.

Свято Святої Трійці – це свято заснування Церкви, і починається батьківською Троїцькою поминальною суботою, коли особливо поминаються всі покійні. Таким чином вони прилучаються до святкування заснування Церкви Христової. В день заснування Церкви, день Святої Трійці, Дух Божий все в світі освятив: і живих, і померлих. Тому отці Церкви від заснування Церкви поминали померлих, своїх батьків, братів і сестер. Панахиди служились ще в катакомбній Церкві, коли перші християни були гнані в Римській імперії. І слово "панахида" в буквальному перекладі з грецької мови означає "служіння вночі", молитва вночі за покійних. Коли Церква стала вільною, то панахида вийшла з катакомб і стала службою за покійних.

Батьківською ж субота називається тому, що батьки ближче за всіх до своїх дітей. А поминають раніше тих, хто ближче по плоті. Звичайне поминання починається з покійних батьків, віруючі моляться за тих, що народили їх, прародичів, тому поняття "Батьківська субота" пов'язане з кровними узами. Близькі йдуть в світ інший з пристрастями, пороками, гріхами, тому православні в ці дні поминання особливо моляться і просять у Святого Духа, Ісуса Христа, щоб він помилував їх. У храми приносять милостиню: хліб, єлей та інше, пишуть поминальні церковні записки з іменами покійних Самі покійні вже не можуть нічого для себе вимолити, вони можуть молитися за живих, але не за себе.