Невісто Христова прекрасна! |
: Administrator | |||||||||||
24.10.06 | |||||||||||
1 9 Доповідь архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора Київської православної богословської академії, намісника Свято-Михайлівського золотоверхого монастиря на урочистому засіданні з нагоди 1700-ліття мучеництва святої Варвари 21 жовтня 2006 року Сьогодні в цій залі ми вшановуємо 1700-ліття мучеництва святої Варвари. Ми всі всією повнотою нашої Святої Церкви, беручи участь в цих урочистостях, сподобимось нагороди від святої великомучениці. «Бо як той, «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника» (Мф. Х, 41), так і той, хто приймає мученика в ім’я мученика отримає нагороду мученика; а прийняття мученика – збиратися в пам’ять його, брати участь в розповідях про його подвиги, дивуватися досконалим його звитягам, переказувати іншим житіє. Таким є пригощення мучеників; так приймають цих святих – як ми і вчинили сьогодні», - каже святий Іоан Золотоустий до тих, хто зібрався у храмі в день пам’яті святого мученика Лукіана1. Хіба ці слова не прямо і безпосередньо мають відношення до нас, жителів ХХІ століття, яким випала унікальна можливість відзначити 1700-ліття мучеництва святої Варвари.
Мучеництво в історії Християнської Церкви називали другим хрещенням, бо так, як Господь наш охрестився в Йордані водою, так мученики хрестилися кров’ю і не повинно дивувати нас таке порівняння, що мучеництво святі отці називали другим хрещенням. «Дух Святий над тим, хто охрещується витає сповна, і буває загладження гріхів, і дивне і чудне очищення душі, і як ті, хто охрещується – водою, так і ті, хто перетерпів мучеництво омиваються власною кров’ю»2. Ми часто бачимо світанок і схід сонця, яке розсипає свої порфірородні промені. Такими були тіла святих мучеників, коли з усіх боків обмивали їх потоки крові, немов порфіроносні промені і освітлювали тіло їх набагато більше, аніж небо освітлюється сонцем. Бачачи цю кров ангели раділи, бо то була кров не просто видима, а кров спасительна, кров свята, кров достойна самих небес, кров, яка постійно напоювала добрі рослини Церкви. Бачив цю кров диявол і тремтів, тому що згадував про іншу Кров Владики Господа Ісуса Христа, заради цієї текла і ця мученицька кров. Велика мужність з якою йшли на муки християни періоду гонінь є наслідком пришестя в світ Господа нашого Ісуса Христа. Мучеництво є наслідком смерті Христової. На допитах і терзаннях вони нічого не відповідали окрім слів – «я християнин» і цим доказували не тільки своє смирення і лагідність перед палачами і сильними світу цього, але й міцну віру в Того, за Кого вони страждали і співрозпинались. Тіла сотень тисяч мучеників всіяли Римську імперію, яка знемагала від політичних і суспільних розладів та зовнішніх ворогів, які не без промислу Божого терзали її тіло, як і її правителі – гонителі християн терзали тіла мучеників. Найбільше цих мощей мучеників боялися біси, які бачачи ці вкриті ранами тіла, втікали. Рани мучеників блискучіші за зірки на небі. І люди і біси дивляться на небесні зірки, але на рани мучеників люди можуть дивитися, а біси - ні, вони не можуть дивитись на рани прямо. І щоб нам в цьому переконатись, то достатньо пригадати, що багато людей, які є одержимі бісами, приходять до мощей і там зцілюються. Вони дивляться не на смертельну природу мучеників, а на невимовну велич Христа, Який діяв в них. По справжньому в ці оружжя (мучеників-християн) зодягався не ангел, не архангел, і не інша якась створена сила, але Сам Владика ангелів. І як апостол Павло взивав: «Ви шукаєте доказу того, що говорить в мені Христос (2 Кор. ХІІІ, 3), так і вони могли говорити: ви що шукаєте доказів, що в нас подвизався Христос? Дорогоцінними є ці тіла, тому що вони прийняли рани за Свого Господа, тому що вони носять рани за Христа. І як царський вінець, прикрашений з усіх боків різноманітним коштовним камінням, виблискує на сонці, так само і тіла святих мучеників, всіяні ранами за Христа, немов коштовним камінням, є дорогоцінними і кращими за царську діадему. Всім святим мученикам віддати хвалу одним язиком неможливо, і хоча б ми промовляли в усі вуста і тисячами, нас все рівно не вистачило б для цієї похвали. В перші століття Християнства Господь усіяв землю не учителями, які несли Його Слово, а мучениками, їхніми мощами, які проповідували більше, аніж ті, хто володів словом Істини. Це Слово Істини мученики сповіщали із гробів і це Слово малу велику силу. Тому Господь і залишив нам тіла їх, щоб ми настановлялися їхнім подвигом і йшли дорогою спасіння. Гробниці мучеників є нічим іншим, як безпечними пристанями, джерелами духовних вод, скарбами багатства, яке не висихає і ніколи не вичерпується. Як колись пристані приймали кораблі, що заливались сильними хвилями, і ставили їх у безпечність, так само і мощі святих мучеників, приймаючи наші душі, які заливаються житейськими ділами, ставлять їх в тишу, спокій і безпеку. |
< . | . > |
---|