Цього разу гість нашої рубрики митрофорний протоієрей Марусяк Михайло Миколайович, викладач Богословського відділення КПБА при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, доктор богословських наук, який зробив переклад "Повного зібрання творів святителя Іоана Золотоустого" (12 томів (25 книг).  Поспілкуємося ми з прот. Михайлом Марусяком про особливості вивчення та викладання богослів’я, поради майбутнім священикам від свят.Іоана Золотоустого та про інші  важливі питання, які можуть бути цікаві нашим читачам.

 

Як свідчить мій багаторічний досвід наукової та викладацької роботи, будь-яка наука, насамперед, доступна для того, хто її бажає. Це стосується і математики, біології, медицини тощо а, особливо богослів’я. Якщо людина не цікавиться предметом, вважає його не потрібним, особливо, якщо студент є атеїстичного духу, то для нього богослів’я зайве.

 

Богослів’я – особлива наука. Якщо світські дисципліни мають справу з матеріальними поняттями, видимими, то у нас ідеться про світ духовний, зокрема про душу, її лікування. А щоби бути хорошим лікарем для душ інших, необхідно самому мати здорову душу.

Ви викладаєте на філософсько-теологічному факультеті, що для вас особисто означає підготувати хорошого богослова?

 

Викладач у підготовці молодих спеціалістів бере на себе велику відповідальність. Тому апостол Яків у своєму Соборному посланні застерігає: "Не ставайте всі вчителями", бо вчитель відповідає вже не тільки за себе, але й за тих кого взявся вчити. Розуміння, сприйняття навчального матеріалу залежить від способів його подачі викладачем. Потрібно шукати підхід до студентів, вміти пояснити, розтлумачити, допомогти людині зрозуміти те, що її цікавить.

 

Приємно й легко працювати зі студентами, які зацікавлені у навчанні. Однак є різні причини, з яких приходять на цей факультет. Один із не найкращих варіантів, коли молодій людині не вдалося вступити в бажаний ВНЗ, а тут, виявилося, є ще місце, і вирішує здобути хоча би якусь вищу освіту, не замислюючись над суттю богослів’я. Але такі студенти, як правило, швидко відсіюються. Дехто може прийти і з наукового інтересу чи, точніше, заради цікавості, але невіруюча людина сама піде звідси, побачивши, що не туди потрапила.

 

Насамперед повинна бути – віра. Нас цьому вчить Христос: коли до нього приходили прокажені, сліпі, хворі, то Він питав: «Чи віриш, що можу це зробити?» Коли людина вірує, тоді й отримує, згідно зі своєю вірою, якщо це, звичайно, не буде шкідливим для неї.

 

Щодо фахового рівня самого викладача, то для цього необхідно прислухатися до слів апостола Павла, якими він повчає свого учня Тимофія: "Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті… Пильнуй себе самого та навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе" (1 Тим. 4, 12. 16).

 

 

Так, справді, не всі випускники обирають шлях священнослужителя. Є хлопці, у яких тато чи й брат священики, а вони особисто, відчуваючи страх перед великою відповідальністю, не наважуються приймати священичий сан, бояться помилися, вчинити щось невірно, зате проявляють себе в іншій сфері. Є в нас випускники, які після закінчення нашого факультету обирають науковий шлях. І це навіть дуже добре, коли філософію, соціологію чи релігієзнавство викладає спеціаліст не зі сфери атеїстів. Також у нас навчаються і дівчата, яким знадобляться такі знання, якщо вони будуть регентами хору чи й дружинами священиків. А особливо важливо – вчителями християнської етики. Адже, коли з дітьми працює дипломований, із глибшими знаннями спеціаліст – це набагато краще, аніж це робив би вчитель математики чи ручної праці, який тільки поверхнево ознайомлений із цим предметом.

 

Не вважаю, що випускники теологічного відділення, які не прийняли сану, зробили щось недобре. Адже це шлях надзвичайно відповідальний, тож коли людина вважає, що може зробити щось невірно, то краще не робити.
Під час хіротонії, архієрей подає висвяченому священикові частинку Тіла Христового зі словами: «Прийми залог цей і збережи, бо за нього маєш дати відповідь у страшний день». Священик, скільки б він не прослужив повинен пам’ятати свою першу Службу. Якщо він забув, охолонув – то це вже пастух, а не пастир. Різниця між ними: пастир іде, за ним отара; а пастух доганяє отару, яка від нього розбігається.

 

 

На мою думку, варто вивчати богослів’я лише як факультатив. Бо коли студент іншої духовної орієнтації, не християнин, а потрібно складати іспит чи залік, то як він буде відповідати на запитання викладача у такому випадку?
А для молодих людей, які є християнами, дуже корисним буде роз’яснення понять: як ми розуміємо Бога, Святу Трійцю, християнські догми.
Зараз у ВНЗ є доступна для всіх дисципліна – релігієзнавство, яка розповідає про всі релігії, які є та були колись. А богослів’я – вузькоспеціалізована наука, яка допомогла б спрямувати молодих християн на правильний духовний пошук.

Деякі студенти вже мають за плечима духовну семінарію, коли приходять на навчання до вас?

 

Так, у таких студентів уже є основа, вони ознайомлені з біблійною наукою, історією Церкви, догматикою. Можуть підказати, допомогти одногрупникам у процесі навчання. З 90-ого року я був ректором Івано-Франківської духовної семінарії, пам’ятаю, що навчальна програма з богослів’я у нас була значно ґрунтовнішою порівняно зі світськими ВНЗ. Тому духовна семінарія створює ту базу, яка сприяє глибшому розумінню обраного духовного шляху та вивченню необхідних предметів.

Говорячи про вашу особисту науково-перекладацьку діяльність: ви переклали всі 12 томів (25 книжок) свт. Іона Золотоустого.

 

Так, перекладав із російської дореволюційної мови, яка наполовину складається зі слов’янізмів. Складність перекладу пов'язана насамперед із тим, що під час перекладу його творів з грецької мови російською 1880-88 років, перекладач дотримувався стилістики стародавньої грецької мови. Тому інколи важко було знайти, де початок, а де кінець речення, слідкуючи за тим, щоби не спотворити саме речення і суть змісту. Працю почав із «Шести слів про священство». Що є особливо актуальним для студентів-богословів.

 

Святитель Іоан Золотоустий говорив, що священиком може бути той, хто своїми духовними якостям перевершує інших. У свій час, він сам уникав священства, вважаючи себе недостойним цього служіння і звання.

 

 

Переклад свт. Іоана Золотоустого зроблений, насамперед для послуговування ним під час написання праць: курсових, дипломних, магістерських, кандидатських робіт і взагалі для повчання, духовного збагачення.

Які конкретні поради дає свят. Іоан Золотоуст священнослужителям?

 

Передусім – це чистота духовна, бо він бере своїми руками Тіло і Кров Спасителя. Тому «душа священика повинна бути чистішою за сонячне проміння», – повчає Святитель. Водночас – це правдивість, не злобливість, не сварливість. Тобто бути прикладом для своєї пастви.

 

Особисто для мене, свт. Іоан Золотоуст – ідеал служіння, повчання, викриття зла – він не боявся виступати проти імператриці, проти єресей та ін. Мав духовну силу терпіти всі страждання на славу Божу. Тричі виганяли його з кафедри, але з волі Божої повертався, щоб продовжити своє подвижництво. І у вигнанні завершив свій земний шлях.

 

Порівнюючи пастиря-священика з пастухом отар і табунів, свт. Іоан Золотоуст говорить, що пастух овець – вільний, розпоряджаючись ними, а пастир «овець словесних» повинен переконати їх «прийняти зцілення недуг душевних», – він не може з такою ж владою лікувати всіх людей, з якою пастух може лікувати вівцю. Люди мінливі, іноді за власними бажаннями не бачать істини, не кожному й не завжди легко догодити.

 

"Як  же служити людям?" - хто може запитати. На це студентам даю відповідь, що наше завдання, – служити спочатку Богові, потім людям, а вже потім собі.

Дякую вам за цікаву та плідну розмову. Що б побажали тернопільським читачам?

 

Насамперед бажаю здоров’я: тілесного і духовного. Однак, коли є тілесне здоров’я людина може забути про здоров’я душі, коли є хвороба тілесна, людина починає згадувати про душу. Тому бажано, щоби кожен і в здоровому тілі пам'ятав про здоров'я душі.

 

А здоров’я душі це – щира віра, не на словах, а насправді та, що виявляється в молитві, пості, відвідуванні храму, в житті з Богом, в любові до Бога й до ближніх. А водночас ми повинні відчувати, що ми ніколи не самі. Інколи нас переслідують прикрощі, бувають негаразди. А ми тоді заплющмо очі й уявімо, що перед нами розіп’ятий Христос. Не зображений, а живий. Він дивиться на тебе очима залитими потом і кров’ю. Що ти бачиш в тому погляді? Він тобі співчуває чи осуджує? У його ранах твої гріхи. Порівняй свої страждання зі стражданнями Спасителя і тобі стане легше. Адже ти не сам… Тож бажаю, щоб ми постійно відчували, що Христос дивиться на нас, дивиться з любов'ю, бо Він – це найвища Любов.

Розмовляла Ірина Скоробогата